Форма та зміст музики

Зміст музики складають художньо-інтонаційні образи, тобто відбиті в усвідомленому звучанні результати відображення, перетворення та естетичної оцінки об'єктивної реальності людиною. Згідно з сучасними уявленнями, такі образи кодуються і зберігаються на нейродинамічному рівні в головному мозку людини, щоправда форми її кодування дещо відрізняються від невербальних інформаційних потоків. Більшою мірою сприйняття конкретних образів і сигналів є функцією правої півкулі мозку, отже, вважається, що саме права півкуля більшою мірою відповідальна за музичну діяльність.

Матеріальне втілення змісту музики, способом його існування є музична форма. Дослідники вважають музичну форму складною ієрархічною структурою, в якій можна виділити такі рівні як звуковий (фонічний), інтонаційно-мовний, фактурний та композиційний. Зміст і форма виступають як ідеальна та матеріальна сторона музичного твору.

В радянському музикознавстві музична форма вважалася другорядною відносно змісту, проте пов'язаною зі змістом зворотнім зв'язком. В той же час поширена думка про те, що музика не мусить містити нічого, окрім власне музичних звуків, в цьому випадку поняття змісту і форми музики є тотожними. В сучасному музикознавстві набуває ваги точка зору, згідно якої зміст музики може бути представлений двома складовими - "спеціальною", притаманною тільки музиці і зазвичай описуваному термінами музичного формотворення, і "неспейціального", присутнього як в музиці так і поза нею, і зазвичай описуваного через образні асоціації, емоційні характеристики і т.п..

Можливість передавати думки та емоції людини засобами музичного мистецтва обґрунтовується фізично та біологічно зумовленим зв'язком звукових проявів людини з її психічною діяльністю (особливо емоційною), а також активності звуку як подразника та сигналу до дії. В деякому сенсі музика вважається аналогічною до мовлення людини, коли її внутрішній стан та ставлення до чогось виражається через зміну характеристик звучання голосу при висловлюванні.

Згідно з радянським музикознавцем Б.Асаф'євим, музика є мистецтвом інтонованої семантики. При цьому інтонація є найважливішим базовим елементом в музиці, що зв'язує всі параметри музичної тканини — темп, звуковисотність, динаміку, фразування, ритм, тембр і т. д.

Музика як вид мистецтва

З точки зору класифікації мистецтв музика є:

• часовим мистецтвом (музичний твір розгортається та сприймається у часі, так само як і в театрі, літературі, танці)
• виконавським мистецтвом (посередником між творчістю та сприймачем є виконавець, так само як і в танці, театрі)
• незображальним мистецтвом (музичні образи в більшості випадків вільні від конкретного відображення дійсності, так само, як, наприклад, й архітектурні).

В той же час музика може поєднуватись з іншими видами мистецтва, а саме:

• зі словом (вокальні та вокально-інструментальні твори, опера та оперета, музична декламація),
• драматичною дією (театральні та кіно-твори),
• танцем і жестом (балет, пантоміма)

Як і інші види мистецтва, музиці притаманні різні соціокультурні функції, зокрема:

• Гедоністична функція — обумовлюється здатністю музики приносити слухачам насолоду.
• Експресивна функція — обумовлюється природною потребою людини в зовнішньому (наприклад, жестикуляційному, мімічному, звуковому) вираженні сильних емоцій та почуттів.
• Комунікативна функція музики базується на знаковому використанні звукових форм. Це дає всі підстави вважати музику особливою мовою.
• Пізнавальна фунцкія — пов'язана із природним потягом людини до нової інформації, нового досвіду. У процесі розвитку свідомості окремої особи як соціальної істоти зростають стійкі мотиви пізнавальної діяльності.
• Духовно-катарсична функція — обумовлюється її можливістю викликати могутні емоційні потрясіння, які здійснюють «шляхом співчуття і страху очищення … пристрастей».
• Магічно-сугестивна функція — обумовлюється здатністю музики вводити людину в певний психічний стан. З цією функцією багато науковців пов'язують виникнення музичного мистецтва. Як різновид магічно-сугестивної, розглядають також Терапевтичну функцію.
• Суспільно-організаційна функція — зумовлена фундаментальною суспільною потребою об'єднання людей у цілісні соціальні структури.

Слід зазначити, що у межах самого музичного мистецтва також виокремлюються різні функційні домінанти. Досвід свідчить про те, що музичні твори не можуть однаково виконувати всі соціокультурні функції. Одні з них здатні до різнобічного, глибинного на свідомість та підсвідомість людини, інші — мають більш звужений спектр культурних функцій.

Хип-хоп это культурное движение, которое началось с работ таких сиполнителей как DJ Kool Herc, Grandmaster Flash & the Furious Five и Afrika Bambaattaa. Основные аспекты или элементы хип-хоп культуры это МС (те, кто читают рэп), DJ, урбанизированное изобразительное искусство (граффити), брейк-данс и бит-боксинг. Первый уличный танец был изобретен в 1967 году Доном Кэмпбеллом. Сам по себе хип-хоп не имеет гендерных или расовых предпочтений, но традиционно считается культурой черных мужчин, так как зародился в африканских кварталах Бронкса.

В семидесятых годах двадцатого века начинают зарождаться основы хип-хоп культуры. В это время «дедушка хип-хопа» Afrika Bambaattaa начинает работать ди-джеем, в это же время греческий подросток Деметриус изобретает граффити, которым украшает стены Вашингтона. В клубах тогда впервые появляется брейк-данс. Кул Херц начинает организовывать первые вечеринки, на которых появляются би-бойз, то есть те ребята, которые танцуют в перерывах между музыкой. В дальнейшем брейк-данс смогли исполнять не только парни, но и девушки. На поверхность хип-хоп вышел только в восьмидесятых годах.

Поэзия рэпа основана на ритмике, причем иногда содержание отходит на второй план. Чаще всего это рассказы в урбанизированном стиле об упадке общества или же о жизни молодежи рабочего класса. МС (то бишь, «управители церемонии» от английского Master of Ceremony) следят за компоновкой текста и звука, хотя случается, что звук идет сам по себе. DJ отвечают за качество звука, его изюминку – обилие скрэтчей, бит-боксинг и других приемов. Считается, что прием скрэтча был изобретен одним из американских рэперов, который тренировался в своей комнате, когда зашла его мать и попросила выключить музыку. Юный хип-хоппер был не в настроении конфликтовать и придержал виниловую пластинку рукой. Когда же он отпустил ее, то услышал интересный звук, который теперь повторяется практически во всех композициях.

Внешняя атрибутика представителей хип-хоп культуры это спортивная одежда или широкие джинсы, как вариант – шорты, со множеством карманов и слегка приспущенные по талии, футболки или кофты с капюшоном, закрывающим бейсболку с козырьком. На голове – круглая вязаная шапочка на манер лыжной, на ногах – ноские кеды известных марок. Для тех, кто причисляет себя к этой субкультуре характерно использование массивных украшений, которые являются символами капиталистического общества. К аксессуарам могут относиться тяжелые массивные брелки, золотые цепи, большие очки с широкой оправой.

Для представителей хип-хопа характерен свой собственный слэнг. На письме он выражается упрощенными английскими словами. Речь неторопливая, тянущаяся, призванная олицетворять статус. Каждый представитель придумывает себе новое имя, которое должно быть довольно коротким, но звучным. Среди видов спорта, которые ассоциируются с хип-хопом – катание на скейтборде, сноуборд, стритбол и другие.

Искусство нанесения граффити, оно же райтинг, оно же бомбежка, заслуживает высокого почета и считается у рэперов талантом, которым наделены совсем не многие. Наносится граффити, как правило, на стенах домов, рисунки свидетельствуют о тех, кто их создал, их увлечениях и мировоззрении. На заре своего появления граффити служили для разграничения территорий американских преступных группировок.

Русский рэп начинался еще с творчества эпатажного Богдана Титомира в начале девяностых годов. Однако позже, с развитием множества направлений русский хип-хоп стал более многогранным. Его представители – ЮГ, Шефф, Децл, Лигалайз, Серега и многие другие.

Рокери

Слово рокеры, изначально, служило для определения британской молодежи в Британии в шестидесятых годах прошлого века, которая позволяла себе весьма непочтительно рассекать по дорогам на мотоциклах. Рокеры стали понятием, противопоставляемым модам – их же ровесникам, только использующим в виде транспорта скутеры.

Рокеры появились как субкультура в пятидесятых – начале шестидесятых годов в эпоху рок-н-ролла, представителями музыки и стиля которой стали Чак Бэрри, ранний Элвис Прэсли, Джин Винсент и другие. Однако первых рокеров объединял только один принцип – манера езды на мотоцикле, а уж потом появилось такое понятие как стиль. Эти ребята могли разъезжать со скоростью до 160 километров в час по окружным дорогам Лондона.

Стиль рокера породили необходимость и практичность. Рокеры носят кожаные мотоциклетные куртки, в изобилии украшенные кнопками, заплатками, нашивками и булавками. На головах у них нередко довольно модные кожаные кепки. Обычно они ездят на мотоцикле в шлеме с открытым лицом, в авиационных очках, и белом шелковом шарфе, который защищает их рот от переохлаждения. В гардеробе каждого рокера присутствуют джинсы «Levi's», кожаные брюки, высокие мотоциклетные ботинки от «Lewis Leathers» или военные ботинки и футболки. Также популярна символика, которая говорит о причастности человека к 59 Club of England – молодежной церковной организации, которая потом трансформировалась в клуб любителей мотоциклов по всему миру. Прическа рокеров может, в принципе, зависеть от личных предпочтений, но нередко о ней говорят как о сглаженной или, наоборот, усиленной прическе в стиле помпадур, которая характеризует представителей рок-н-ролла пятидесятых годов.

Интересно, что несмотря на то, что возникли рокеры уже в пятидесятых годах, ассоциироваться с субкультурой, а соответственно, и музыкой рок-н-ролла они стали только в шестидесятых. Их основными чертами стала привязанность к рок-н-роллу и езде на мотоцикл, что помогло создать образ английского уличного хулигана. У нас, как водится, привязанность к рок-н-роллу приобрела более ненавязчивые формы. Мотоцикл «того класса» для советских студентов был несбыточной мечтой, поэтому хранился дома только в виде изображения на плакатах. Главным сегментом рокерской субкультуры в СССР стала именно музыка.

Кто только не обращался к теме рок-н-ролла за всю его историю. Это, пожалуй, единственное течение, которое не предусматривает от своих представителей ничего, кроме позитивного отношения к музыке. Нередко подобную музыку приверженцы рока начинают играть не отходя от кассы, создавая свои маленькие музыкальные команды. Любители мотоциклов в более поздние года создали параллельную рокерам байкерскую культуру. Как те, так и другие абсолютно аполитичны и ставят себя над социальными проблемами. Байкеры становятся единым целым со своими мотоциклами, у них существует свой кодекс чести, который включает в себя выражение высоких моральных принципов.

Другая сторона рокерской культуры – злоупотребление алкоголем, наркотиками, сигаретами. Именно рокерской культуре свойственна пропаганда отхода от несовершенного мира. Эта культура выстроена на философских способах мировосприятия, что можно явно увидеть в текстах песен (кстати, их идеологическая окраска может колебаться от довольно безобидной до призывающей к конкретным действиям). В идеале, рокер – это начитанный человек, который разбирается в общественной ситуации, умеет самостоятельно мыслить и делать выводы, которые и излагает в соответствующих текстах, положенных на музыку.

Ввиду многогранности этой самой распространенной у нас культуры, представителей ее можно называть до бесконечности. С легендами рока ассоциируются у нас Виктор Цой («Кино»), Юрий Шевчук («ДДТ»), Константин Кинчев («Алиса»), Вячеслав Бутусов, Андрей Макаревич и другие. Русский рок это отдельное понятие, не имеющее аналогов, зато очень уважаемое в остальном мире.

Музика - це

Му́зика — мистецтво організації музичних звуків, передовсім у часовій (ритм), звуковисотнійі тембровій шкалі. Музичним може бути практично будь-який звук з певними акустичними характеристиками, які відповідають естетиці тої чи іншої епохи, та може бути відтвореним при виконанні музики. Джерелами такого звуку можуть бути: людський голос, музичні інструменти, електричні генератори тощо.